рипучий
РИПУЧИЙ, а, е. 1. Який рипить, видає рип (див. рип1). Це чує [Христя] - скрипнули двері, щось рипучими чобітьми пройшлося сіньми і назад вертає (Мирний, III, 1954, 227); Майстер, схилившись на рипучий стіл, підписував наряди (Донч., VI, 1957, 161).
2. розм. Різкий, неприємний (про голос, звук). Голос, бачите, в неї був рипучий, захриплий, густий, - тільки для комедійних, але ні в якому разі не для драматичних старух (Смолич, Театр.., 1940, 179); Зарепетувала жаба в куширі, їй друга викотила з горлянки гамір рипучий і дратівливий (Гуц., Скупана.., 1965, 244).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | рипучий | рипуча | рипуче | рипучі |
Родовий | рипучого | рипучої | рипучого | рипучих |
Давальний | рипучому | рипучій | рипучому | рипучим |
Знахідний | рипучий, рипучого | рипучу | рипуче | рипучі, рипучих |
Орудний | рипучим | рипучою | рипучим | рипучими |
Місцевий | на/у рипучому, рипучім | на/у рипучій | на/у рипучому, рипучім | на/у рипучих |