розбрунькований
РОЗБРУНЬКОВАНИЙ, а, е. Який розтулився, розкрився (про бруньки, квіти, листя). З дерев, з молодого, щойно розбрунькованого листя капала вода і від того весняна ніч була сповнена шурхоту та шелесту, хоч, навколо - жодної живої душі (Речм., Весн. грози, 1961, 160); * Образно. Зоя має діло з телятами. Взимку порає їх, влітку пасе, радіє тим, що колгоспну череду виплекує та заразом ховає у лісі свою розбруньковану молодість (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 206); // Який покрився листям, квітами, сережками (про дерево). Могутньо тягло звідусіль прісними запахами весни, свіжих вод, розбрунькованих верб... (Гончар, Таврія, 1952, 18).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розбрунькований | розбрунькована | розбруньковане | розбруньковані |
Родовий | розбрунькованого | розбрунькованої | розбрунькованого | розбрунькованих |
Давальний | розбрунькованому | розбрунькованій | розбрунькованому | розбрунькованим |
Знахідний | розбрунькований, розбрунькованого | розбруньковану | розбруньковане | розбруньковані, розбрунькованих |
Орудний | розбрунькованим | розбрунькованою | розбрунькованим | розбрунькованими |
Місцевий | на/у розбрунькованому, розбрунькованім | на/у розбрунькованій | на/у розбрунькованому, розбрунькованім | на/у розбрунькованих |