розмир
РОЗМИР, у, ч., рідко. 1. Розрив мирних відносин, порушення миру; війна. 1787 року, в переддень очаківського розмиру, тільки через Херсон.. було відправлено за кордон десятки тисяч пудів збіжжя (Добр., Очак. розмир, 1965, 199).
2. Замирення, мир. Кричить [Еней]: «Чи ви осатаніли! Адже ми розмир утвердили! (Котл., І, 1952, 284).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розмир | розмири |
Родовий | розмиру | розмирів |
Давальний | розмирові, розмиру | розмирам |
Знахідний | розмир | розмири |
Орудний | розмиром | розмирами |
Місцевий | на/у розмирі | на/у розмирах |
Кличний | розмире | розмири |