розумака
РОЗУМАКА, РОЗУМАХА, и, ч. і ж., розм. Розумна людина. Лаврін.. скінчив церковноприходську школу, був розумака і майстер на всі руки - і косити, і молотити, і навіть сам шив чоботи (Донч., III, 1956, 86); // ірон. Той, хто вважає себе розумнішим за інших. Та од них, розумак, і вуха затулили, од лиха. Це ж видко, куди наверта - на різанину. Не слухати таких! (Головко, II, 1957, 220); - Розтолкуй мені, як ти такий розумака, чого ходив по цій дорозі тисячу раз і ніколи не збивався, а в цю ніч збився? (Тют., Вир, 1964, 18); Один ти - розумаха.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розумака | розумаки |
Родовий | розумаки | розумак |
Давальний | розумаці | розумакам |
Знахідний | розумаку | розумак |
Орудний | розумакою | розумаками |
Місцевий | на/у розумаці | на/у розумаках |
Кличний | розумако | розумаки |