самотіти
САМОТІТИ, ію, ієш, недок. 1. Бути розташованим, стояти відокремлено, ізольовано від кого-, чого-небудь. По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки (Коцюб., II, 1955, 317); У лісах північної Волині самотіє самотою хуторець Діброва (Літ. Укр., 30.ІІІ 1965, 1); Минає [Терентій] кучеряві груші, що сумно самотіють у полях (Стельмах, Хліб.., 1959, 513).
2. рідко. Жити одиноко, самітньо. Я самотію в Новогрудку (Сл. Гр.); // Бути, залишатися без догляду, уваги. Мимо проходять люди, тупа копитом в стежку осел, а садок самотіє, запущений і забутий (Коцюб., II, 1955, 413).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | самотію | самотіємо |
2 особа | самотієш | самотієте |
3 особа | самотіє | самотіють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | самотітиму | самотітимемо |
2 особа | самотітимеш | самотітимете |
3 особа | самотітиме | самотітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | самотів | самотіли |
Жіночий рід | самотіла | |
Середній рід | самотіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | самотіймо | |
2 особа | самотій | самотійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | самотіючи | |
Минулий час | самотівши |