себелюбець
СЕБЕЛЮБЕЦЬ, бця, ч. Себелюбна людина; егоїст. - Який я себелюбець! ..Я марив про працю для народу, про поміч йому.., а скоро зазнав особистого нещастя, - зараз і забув про все! (Гр., II, 1963, 59); Себелюбець, хвалько і балакун, він на початку війни почав розповсюджувати афішки, які, на його думку, підносили патріотичний дух москвичів (Кочура, Зол. грамота, 1960, 173).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | себелюбець | себелюбці |
Родовий | себелюбця | себелюбців |
Давальний | себелюбцеві, себелюбцю | себелюбцям |
Знахідний | себелюбця | себелюбців |
Орудний | себелюбцем | себелюбцями |
Місцевий | на/у себелюбці, себелюбцеві | на/у себелюбцях |
Кличний | себелю | себелюбці |