смутити
СМУТИТИ, смучу, смутиш, недок., перех. 1. Викликати смуток у кого-небудь, робити смутним когось. Смутить мене, що не скоро дістану од тебе листа і знов буду турбуватися (Коцюб., III, 1956, 319); - Тату, - раптом озвалась Мирослава. - Мені дуже тяжко смутити тебе, але сьогодні таке сталося, що я не можу... (Головко, II, 1957, 586); // Наповнювати смутком (серце, душу). Коломийки мої любі, що в вас таке миле? Та не смутіть - розвеселіть серце нещасливе! (Коломийки, 1969, 92); І слово кожнеє, яке єси прорік [поет], Смутить нам буде серце бідне (Сам., І, 1958, 185).
2. перен. Робити що-небудь похмурим; засмучувати. Дідівські ікони, обквітчані жовтими гвоздиками та васильками, потемніли, злиняли й смутили головний куток хати (Л. Янов., І, 1959, 141); Ополудні йду до моря і здаля Бачу, що воно сміється, як маля. І мені його смутити стало жаль (Павл., Бистрина, 1959, 87).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | смучу | смутимо |
2 особа | смутиш | смутите |
3 особа | смутить | смутять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | смутитиму | смутитимемо |
2 особа | смутитимеш | смутитимете |
3 особа | смутитиме | смутитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | смутив | смутили |
Жіночий рід | смутила | |
Середній рід | смутило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | смутімо | |
2 особа | смути | смутіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | смутячи | |
Минулий час | смутивши |