сп'янілий
СП'ЯНІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до сп'яніти. Сп'янілий від меду й олу [пива], він все ходив по хижі (Скл., Святослав, 1959, 24); Від слави вірної сп'янілий, Ти [Наполеон] йшов, валив міцне, слабе, І стало під кінець несила Самій землі носить тебе (Зеров, Вибр., 1966, 419); Селяни витягали з-під повіток заржавілі за зиму плуги й борони, лагодили вози і сп'янілими від духу землі очима позирали в поле (Панч, І, 1956, 252); * Образно. Сп'янілий до нестями вечір квітами пропах (Сос., Близька далина, 1960, 49); * У порівн. Наче сп'янілий від нових безкраїх можливостей, Вася хотів швидше усе побачити, про все дізнатись (Гончар, III, 1959, 187).
2. у знач. прикм. Який сп'янів. - Пий, Сафроне.., - дзенькнув чаркою в чарку сп'янілий Данько, і самогон плеснув на домоткану, з червоними пружками скатертину (Стельмах, II, 1962, 369); Сп'янілий чабан не витримав і з серцем стукнув об долівку гирлигою (Баш, На землі.., 1957, 9); До вечора сп'яніле село гуляло біля церкви (Стельмах, II, 1962, 114); // Який виражає сп'яніння (про посмішку, очі). Розпаливши цигарку, він устромив її в зуби,.. осміхається сп'янілою посмішкою (Вас ., І, 1959, 237); Сп'янілі очі [кріпака] нишпорили по столу, шукаючи кухлик (Баш, На землі.., 1957, 11).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | сп'янілий | сп'яніла | сп'яніле | сп'янілі |
Родовий | сп'янілого | сп'янілої | сп'янілого | сп'янілих |
Давальний | сп'янілому | сп'янілій | сп'янілому | сп'янілим |
Знахідний | сп'янілий, сп'янілого | сп'янілу | сп'яніле | сп'янілі, сп'янілих |
Орудний | сп'янілим | сп'янілою | сп'янілим | сп'янілими |
Місцевий | на/у сп'янілому, сп'янілім | на/у сп'янілій | на/у сп'янілому, сп'янілім | на/у сп'янілих |