сподіванка
СПОДІВАНКА, и, ж. 1. Очікування чого-небудь бажаного, радісного, приємного у поєднанні з упевненістю в можливості його здійснення. Ні з ким розмовляти невільниці молодій, і не промовлять нічого устоньки рожеві, та й без мови вичитується на дівочому личеньку усі дівочі мислоньки і думоньки, уся туга й смуток, й сподіванка (Вовчок, І, 1955, 336); Незабаром після того вийшла воля. Все зашуміло кругом, прорвалася гребля людській сподіванці на краще життя (Мирний, IV, 1955, 295).
2. Надія на що-небудь; припущення, що грунтується на ймовірності, можливості чого-небудь. Марні надії, даремні сподіванки... ніхто не прибуде, ніхто й не думає про те, що тут сидять холодні, стурбовані люди й.. чекають рятунку... (Коцюб., І, 1955, 348); Поскріб [видавець] голову, вилаявся скільки разів й махнув рукою, залишивши сподіванки на які-небудь прибутки од книги (Вас., І, 1959, 346); За обідом, по першому обміні думками про життя, Флора Германівна висловила сподіванку, що він, певно, приїхав зовсім на роботу (Коцюба, Нові береги, 1959, 139); // Те, на що або той, на якого можна надіятися, покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь. І вперше він синам сказав: - Товариші, Товариші мої, мої великі діти, Моя і кров і плоть, сподіванка моя! (Бажан, Вибр., 1940, 64).
Перевершувати (перевершити) сподіванки див. перевершувати; Покладати сподіванки на кого- що- те саме, що Покладати сподівання (див. сподівання); У (в) сподіванці - сподіваючись, плекаючи надію. Хитрив, крутив злобливий лорд в сподіванці на те, що швидко кров'ю наш народ в тяжкій війні зійде (Гонч., Вибр., 1959, 311).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сподіванка | сподіванки |
Родовий | сподіванки | сподіванок |
Давальний | сподіванці | сподіванкам |
Знахідний | сподіванку | сподіванки |
Орудний | сподіванкою | сподіванками |
Місцевий | на/у сподіванці | на/у сподіванках |
Кличний | сподіванко | сподіванки |