співун
СПІВУН, а, ч., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає. Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун... (Мирний, І, 1949, 213); Переді мною був не той Павло, безжурний співун і баламут, якого я звик бачити. Це був серйозний, витриманий юнак (Збан., Ліс. красуня, 1955, 10); // Про співочого птаха. Побачив він між рястом Солов'я І став йому гукати: «Здоров, співун!..» (Гл., Вибр., 1957, 139); Даремно шукають очі в небесній синяві співуна (Донч., VI, 1957, 238).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | співун | співуни |
Родовий | співуна | співунів |
Давальний | співунові, співуну | співунам |
Знахідний | співуна | співунів |
Орудний | співуном | співунами |
Місцевий | на/у співуні, співунові | на/у співунах |
Кличний | співуне | співуни |