стогін
СТОГІН, гону, ч . 1. Протяжливий жалібний звук, який видає людина від болю, туги і т. ін. Почувся слабий стогін матері. Харитя.. підбігла до ліжка (Коцюб., І, 1955, 14); Відкрив [противник] вогонь з кулеметів, цілячись в темряві туди, звідки чувся стогін і зойки пораненого (Гончар, III, 1959, 234); - Ой, як же не плакати, коли навкруги лихії люди, - з стогоном промовила Марина Хомівна (Хижняк, Тамара, 1959, 176); З його засмучених очей викотилися одна за одною кілька сльозин, а з грудей вирвався стогін (Скл., Святослав, 1959, 28); * У порівн. - Ленін помер! - Ленін!.. - вихопилось у всіх, як стогін (Довж., І, 1958, 472); // Подібний до такого звуку крик, який видає тварина від болю і т. ін. Жеребчик іржав і жалібно постогнував. Уляна не могла чути того стогону (Тют., Вир, 1964, 514): // Жалібний крик (перев. птахів); квиління. Чайки.. з стогоном пролітали наді мною (Донч., Секрет, 1947, 20); // перен. Протяжливий шум, гул, що нагадує такий звук. Свиснув вітер, затряс вікнами, завив диким стогоном (Кобр., Вибр., 1964, 167); Перебиті мости із стогоном падали в холодну глибінь Дунаю (Жур., Вечір.., 1958, 269); З гуркотом, стогоном, ревом ринула брила вниз в провалля (Ю. Янов., IV, 1959, 116).
Стогін стоїть: а) про неугавний плач, зойк і т. ін. Стогін стояв у приміщенні. Той просить води, той щось белькоче, лається в маячінні (Гончар, II, 1959, 132); б) про безперервний шум, гул.
2. перен. Нарікання, ремствування. Стогін покріпаченого люду не давав Сковороді спокою, і він весь час мріяв про республіку (Тич., III, 1957, 103); Леся Українка.. проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків: «Contra spem spero!» («Без надії сподіваюсь!») (Рильський, IX, 1962, 39).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | стогін | стогони |
Родовий | стогону | стогонів |
Давальний | стогонові, стогону | стогонам |
Знахідний | стогін | стогони |
Орудний | стогоном | стогонами |
Місцевий | на/у стогоні | на/у стогонах |
Кличний | стогоне | стогони |