табу
ТАБУ, невідм., с. У первісних та відсталих племен і народів релігійна заборона певних дій, слів тощо, порушення якої, за забобонними уявленнями людей, неминуче спричиняє тяжке покарання. Табу - своєрідна заборона вживати за певних умов ті або інші слова, зокрема власні імена. Явище «табу» поширене у багатьох відсталих племен і народів - полінезійців, австралійців, зулусів, ескімосів тощо (Сл. лінгв. терм., 1957, 192); // перен. Взагалі яка-небудь заборона. Негритянко! Задумлива ноче, Забудьмо сьогодні про всі табу, Серце моє виспівати хоче Твоїм рукам золоту хвальбу (Павл., Пальм. віть, 1962, 82).
@ Накладати (накласти) табу на що, книжн., ірон. - забороняти певні дії, слова тощо. Глядач просто не бачить науково-популярних фільмів. На ці короткометражні фільми кінопрокат наклав священне табу (Вітч., 2, 1967, 174).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | табу | табу |
Родовий | табу | табу |
Давальний | табу | табу |
Знахідний | табу | табу |
Орудний | табу | табу |
Місцевий | на/у табу | на/у табу |
Кличний | табу | табу |