тихо
ТИХО. 1. Присл. до тихий 1, 3, 5-8. - Увійди та одпочинь, дитино, - промовив хтось тихо й поважно (Вовчок, I, 1955, 10); Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно (Н.-Лев., II, 1956, 265); У вікна знову стрепетом б'ється пісня, і від неї тихо бринять нижні шибки (Стельмах, І, 1962, 577); Баба лежала вже тихо і спокійно щось говорила до себе, наче крізь сон (Коцюб., II, 1955, 274); - Треба ж мені посидіти тихо, а то знову крісло зломлю (Ю. Янов., II, 1958, 62); У загоні батько налигав телицю і вивів.. А мати підійшла до неї й тихо гладила рукою (Головко, II, 1957, 121); Пливе ніч любо, тихо, славно; Від мук забулася земля (Граб., І, 1959, 202); Так і дожив він до восьмого - тихо та мирно - десятка (Зеров, Вибр., 1966, 358); Огонь не догорів, А тихо пригаса (Рильський, ІІ, 1946, 141); Йому вподобались здорові сиві очі, що тихо сяли з-під довгих вій (Коцюб., І, 1955, 23); Дехто мріє: вік свій тихо Й лагідно прожити (Воскр., Цілком.., 1947, 51); Аж ось і сам старий іде З ціпочком тихо попід тином: Носив у город шапличок Продать (Шевч., II, 1963, 365); Співали солов'ї в кущах. Тихо плинула Воронеж-ріка (Довж., І, 1958, 488); // Без розмов, співу і т. ін.; мовчки. Тихо йшли вони [новобранці] , не співали, не доносив вітер прощального співу родині. (Л. Укр., III, 1952, 568); Вона випровадила його далеко за село.. і тихо, без слів прощалася з ним (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 20); Господарка поставила чайник, філіжанки, а потім принесла хліба і сала. Ми тихо трапезували. (Досв., Вибр., 1959, 73).
2. у знач. присудк. сл. Про тишу, про відсутність голосних звуків. Вже в хатах все поснуло, всюди стало тихо, тільки годинник на стіні цокав, мляво й ліниво гойдаючи маятник (Н.-Лев., І, 1956, 118); В класі тихо, що чути, як муха летить (Свидн., Люборацькі, 1955, 112); Тихо на селі. Навіть собак не чути (Головко, II, 1957, 353).
3. у знач. присуд., сл., у сполуч. із. сл. на душі, на серці. Про етап душевного спокою. Вже після першої розмови з Марусею їй стало на душі якось тихо і лагідно (Добр., Очак. розмир, 1965, 30).
4. у знач. присудк. сл. Про спокійне мирне жпття; про відсутність соціальних струсів, зіткнень і т. ін. У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо (Шевч., І, 1963, 336); Ніхто не хоче прямо мірятись силою! Всюди тихо, хоч умирай... (Мирний, 1, 1949, 183); Все буде, як було досі тихо і мирно, бо щоб у нього хто зважився, одібрати землю... У нього? Ха-ха! (Коцюб., II, 1955, 395).
5. у знач. присудк. сл. Про відсутність вітру. День бог дав жаркий, і вітерець не дмухне - тихо (Вовчок, 1, 1955, 8); Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шеберхне, жадна рослинка не схилиться, не злякає маленької комашки (Коцюб., І, 1955, 35).
6. у знач. виг. Уживається як заклик до мовчання, додержання тиші. - Тихо, - каже пані. - Подивимось, що вона робить. Стали вони підкрадатись... (Вовчок, І, 1955, 46); - Що, Павле, вбивати збираєшся? Підожди, встигнеш, - сказав Щорс і раптом перекрив гвалт голосним.: - Тихо!!! Натовп зразу притих (Домк., І, 1958, 205); // Уживається як заклик до обережності. [Максим:] Цить, Галю, тихо! Світло погаси мерщій, Та й гайда звідціль хутчій! (Кроп., II, 1958, 94); - Тихо, синочки, не хитайте човна... (Довж., І, 1958, 331).
Тихо (тихо-тихо), як (немов і т. ін.) у вусі (в усі): а) про повну тишу, про відсутність будь-яких звуків. - Хто то? - почулося з різних кутків, і зразу стало тихо, як у вусі (Мирний, IV, 1955, 112); Саранчук.. наче тягар важкий, що ледве доніс оце, впустив. - Погані вісті! - І стало в кімнаті тихо-тихо, як в цсі (Головко, II, 1957, 325); б) про відсутність найменшого вітру; б) про відсутність сварок, бійок і т. ін. - Коли та сварка була, а ви все згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити бога, як у вусі тихо... (Л. Янов., 1, 1959, 83); Тихо, хоч мак (маком) сій див. мак.
ТИХО... Перша частина складних слів, що відповідає слову тихий у 1 знач., напр.: тихоголосий, тиходзвонний; у 4 знач., напр.: тихобережний; у 6 знач., напр.: тихозорий; у 8 знач., напр.: тиходумний і т. ін.