травиця
ТРАВИЦЯ, і, ж. Зменш.-пестл. до трава. Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили! (Нар. лірика, 1956, 291); Молода травиця пробилася з-під землі й вкрила, ніби щіткою, долини, яри, поля та гори (Л. Янов., І, 1959, 31); На втоптаній травиці сидів глухий чоловік і, обхопивши руками коліна та схиливши на них голову, спав чи дрімав (Досв., Вибр., 1959, 416); * У порівн. - Ви не сердитесь? - Ні, - тихо, мов травиця прошелестіла, промовила Галя (Мирний, IV, 1955, 150).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | травиця | травиці |
Родовий | травиці | травиць |
Давальний | травиці | травицям |
Знахідний | травицю | травиці |
Орудний | травицею | травицями |
Місцевий | на/у травиці | на/у травицях |
Кличний | травице | травиці |