трута
ТРУТА, и, ж., нар.-поет. Те саме, що отрута. Найшла [мати] відьму, І трути достала, І трутою до схід сонця Дочку напувала (Шевч., І, 1963, 160); Ніч пише боярин, на дворі світа; Перо його пімстою [помстою] дише; ..Аж ось зайнялася над миром зоря, - Година давно відітхнути: Лист - повний палючої трути! (Граб., І, 1959, 303); Колись царі йому [Т. Шевченкові] бажали долі - Труїли душу трутою неволі, Лишень живим не встигли розп'ясти! (Мал., Полудень.., 1960, 94).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | трута | трути |
Родовий | трути | трут |
Давальний | труті | трутам |
Знахідний | труту | трути |
Орудний | трутою | трутами |
Місцевий | на/у труті | на/у трутах |
Кличний | труто | трути |
трут
ТРУТ1, а, ч . 1. Гніт або висушений гриб трутовик, який займається від іскри і використовується при викрешуванні вогню. [Дядько Лев (сідає під дубом на грубу коренину і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку ):] Аякже! викрешеш! і губка змокла... і трут згубився... (Л. Укр., III, 1952, 210); Він кресав і кресав вогонь. Ось почав тліти, а далі спалахнув ясним вогником трут (Скл., Святослав, 1959, 106).
2. Те саме, що трутовик. З щілин дубової колоди пробивався трут.
ТРУТ2, а, ч. Те саме, що трутень. Цар і трут на дурняк живуть: інші працюють, а вони мед їдять (Укр.. присл.., 1955, 3); Мов нараз світ погас, зблід наш Мирко, як хустина; вже сварить його й дитина, що він трут і галапас (Мак., Вибр., 1954, 433).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | трут | трути |
Родовий | трута | трутів |
Давальний | трутові, труту | трутам |
Знахідний | трута | трутів |
Орудний | трутом | трутами |
Місцевий | на/у труті | на/у трутах |
Кличний | труте | трути |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | трут | трути |
Родовий | трута | трутів |
Давальний | трутові, труту | трутам |
Знахідний | трут | трути |
Орудний | трутом | трутами |
Місцевий | на/у труті | на/у трутах |
Кличний | труте | трути |