улюбленик
УЛЮБЛЕНИК, а, ч., рідко . 1. Те саме, що улюбленець. Дитячі літа мої пройшли дуже щасливо: первак - я був улюблеником у сім'ї (Коцюб., III, 1956, 232); Ось уже два дні, як не був онучок у бабусі і вона так скучила за ним, що, вдається, вічність не бачила свого улюбленика (Шиян, Переможці, 1950, 250).
2. зневажл. Той, хто користується чиєюсь любов'ю, заступництвом на шкоду іншим. Оточив [пан Гердлічка] себе цілою гвардією пушкарів, в кожнім селі по-наставив нових катюг, а в сусідні Стебни отаманом пушкарським настановив праву свою руку, головного свого помічника і улюбленика - Юру Павличчука Тихо-нюкового! (Хотк., II, 1966, 95).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | улюбленик | улюбленики |
Родовий | улюбленика | улюблеників |
Давальний | улюбленикові, улюбленику | улюбленикам |
Знахідний | улюбленика | улюблеників |
Орудний | улюблеником | улюблениками |
Місцевий | на/у улюбленику, улюбленикові | на/у улюблениках |
Кличний | улюбленику | улюбленики |