умовчувати
УМОВЧУВАТИ (ВМОВЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УМОВЧАТИ (ВМОВЧАТИ), чу, чиш, док . 1. перех., про кого - що та з підрядним додатковим реченням. Не розповідати, не згадувати про що-небудь, замовчувати щось. - А в мене є перша картопелька, ще дрібна вона, як біб, - сумно говорить Василина, а про свої млинці умовчує: думає, що ніхто нічого не знає (Стельмах, Хліб.., 1959, 539); Вона умовчала, що той.. голос був для неї схожим на Савин (Гончар, Новели, 1954, 176); // Навмисно не договорювати, приховувати що-небудь, не повідомляти про щось. Ми певні, що колись продовжимо її [розмову], і тоді вже полковник докаже й те, про що мусив умовчати, коли ще тривав опір озвірілих фашистських орд (Ле, Мої листи, 1945, 40).
2. тільки док., неперех., розм. Не сказати, не заперечити, промовчати; змовчати. Горе не умовчить (Укр.. присл.., 1963, 36); - Кожне тобі не вмовчить, кожне допитується, правди вивіряє... (Вас., І, 1959, 271); Павлик таки не може вмовчати. - А то кажуть, ніби вони [шпигуни] виходять просто з води. У водолазному костюмі (Збан., Мор. чайка, 1959, 193).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | умовчую | умовчуємо |
2 особа | умовчуєш | умовчуєте |
3 особа | умовчує | умовчують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | умовчуватиму | умовчуватимемо |
2 особа | умовчуватимеш | умовчуватимете |
3 особа | умовчуватиме | умовчуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | умовчував | умовчували |
Жіночий рід | умовчувала | |
Середній рід | умовчувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | умовчуймо | |
2 особа | умовчуй | умовчуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | умовчуючи | |
Минулий час | умовчувавши |