утерпіти
УТЕРПІТИ (ВТЕРПІТИ), плю, пиш; мн. утерплять; док . 1. Стримати себе від якихось дій, вчинків, від вияву яких-небудь почуттів, здійснення якихось намірів. Хлоп'я в садку собі гуляло Та й забажало На іграшки ужа піймать (Воно гніздо його назнало - Так як утерпіть, щоб не взять?) (Гл., Вибр., 1951, 22); Хоч було й розсердиться [Соломія] чого на Романа, але через одну-другу хвилину не втерпить, щоб не заговорити (Н.-Лев., VI, 1966, 378); Та й до річки, хіба ж утерпиш, щоб не гайнути, коли товариші з горба з криками, зі сміхом летять стрімголов у береги (Головко, І, 1957, 191); - Та помовч уже, Трохиме, - не втерпіла бабуся (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 84).
2. діал. Постраждати (у 1, 2 знач.). І Дрогобича не минула холера. Особливо Лан утерпів від неї більше, як інші передмістя (Фр., VIII, 1952, 333).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | утерплю | утерпимо |
2 особа | утерпиш | утерпите |
3 особа | утерпить | утерплять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | утерпів | утерпіли |
Жіночий рід | утерпіла | |
Середній рід | утерпіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | утерпімо | |
2 особа | утерпи | утерпіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | утерпівши |