фарисей
ФАРИСЕЙ, я, ч. 1. У Стародавній Іудеї - послідовник релігійно-політичної течії, що виражала інтереси заможних іудеїв і відзначалася фанатизмом та надмірною увагою до зовнішніх проявів релігійності. Аж глядь, Межи раввінами дитина, Її хлоп'яточко, сидить І научає, неповинне Як в світі жить, людей любить, За правду стать! за правду згинуть! Без правди горе! - Горе вам, Учителі архієреї! - І дивувались фарисеї І книжники його речам (Шевч., II, 1963, 369); Надбігла юрба іудеїв, фарисеїв та садукеїв, почувши гомін на майдані (Л. Укр., II, 1951, 127).
2. перен. Лицемірна людина; ханжа. Вона заночувала в одного чоловіка, цілий вечір навчала не ходити до церкви, молитись дома, звала попів фарисеями ( Н.-Лев., IV, 1956, 156); Хіба не пробували спалити його [Ш. Руставелі] поему двісті-триста років тому свої ж церковники і фарисеї? (Тич., III, 1957, 61); - Підеш та хоч покажешся людям у церкві. А то вже за тебе пальцем на мене тикають фарисеї усякі (Козл., Ю. Крук, 1957, 370).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | фарисей | фарисеї |
Родовий | фарисея | фарисеїв |
Давальний | фарисеєві, фарисею | фарисеям |
Знахідний | фарисея | фарисеїв |
Орудний | фарисеєм | фарисеями |
Місцевий | на/у фарисеї | на/у фарисеях |
Кличний | фарисею | фарисеї |