хвалькуватий
ХВАЛЬКУВАТИЙ, а, е. 1. Який любить себе хвалити, схильний до вихваляння. Чирик був старим, досвідченим горобцем.. Але він не зважав на свої роки, а, як і раніш, був по-молодечому моторним і хвалькуватим (Збан., Мор. чайка, 1959, 224); Давно вже мав він намір набити цього випещеного, хвалькуватого гімназиста (Коп., Петрогр. хлопчик, 1950, 3).
2. Який містить у собі похвальбу. Сергій Коляда ледве стримував усмішку, згадуючи хвалькуваті слова Цимбала (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 13).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | хвалькуватий | хвалькувата | хвалькувате | хвалькуваті |
Родовий | хвалькуватого | хвалькуватої | хвалькуватого | хвалькуватих |
Давальний | хвалькуватому | хвалькуватій | хвалькуватому | хвалькуватим |
Знахідний | хвалькуватий, хвалькуватого | хвалькувату | хвалькувате | хвалькуваті, хвалькуватих |
Орудний | хвалькуватим | хвалькуватою | хвалькуватим | хвалькуватими |
Місцевий | на/у хвалькуватому, хвалькуватім | на/у хвалькуватій | на/у хвалькуватому, хвалькуватім | на/у хвалькуватих |