хвать
ХВАТЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. хватати1 і хватнути. Оце, дивись, Пилип товар погнав до водопою, а Пріська - хвать відра! - і собі побігла по воду... (Мирний, III, 1954, 20); - Маю дудку з бузини, як заграю - ти-ни-ни... - Аж тут підкралася дочка [царя], хвать - і нема дудки. Заплакав Дударик (Тич., І, 1957, 146); Розбігається хлопчина (Воювать так воювать!). Скочив цапові на спину І за роги цапа хвать! (С. Ол., Вибр., 1959, 160).