ХРЬОП, виг., розм. Уживається як присудок за знач. хрьопати, хрьопнути. Я хрьоп дверима! та на двір, сіла на призьбі та й сиджу (Н.-Лев., II, 1956, 21); Як несамовита, вбігла [Кайдашиха] в Мотрину хату, вхопила з припічка здорову макітру та хрьоп нею об землю (Н.-Лев., II, 1956, 362).