худібчина
ХУДІБЧИНА, и, ж. 1. розм. Те саме, що худобина 1, 2. Брав мене ти бідну; але все ж я мала Скриню, худібчину і добра чимало (Щог., Поезії, 1958, 228); - Я собі пишу про нещасливу долю, а сам не журюсь, бо маю п'ятдесят десятин землі і худібчини чимало (Сам., II, 1958, 120); У однім селі жив піп та попадя; біля їх рядом жила одним-одна бабуся. Бабуся та була вбога, тільки й худібчини в неї, що мала вона курочок (Україна.., І, 1960, 147.
2. діал. Пестл. до худобина 4. Поховали батька брати, худібчиною стали ділитися. Жалкенько було Михайлові попускати братові більше города, та така батькова воля - попустив (Тесл., З книги життя, 1949, 106).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | худібчина | худібчини |
Родовий | худібчини | худібчин |
Давальний | худібчині | худібчинам |
Знахідний | худібчину | худібчини, худібчин |
Орудний | худібчиною | худібчинами |
Місцевий | на/у худібчині | на/у худібчинах |
Кличний | худібчино | худібчини |