щебет
ЩЕБЕТ, у, ч. 1. Спів деяких птахів (ластівок, солов'їв, жайворонків, щиглів і т. ін.). В різні фарби одягалися квітки, І до гнізд злітались з щебетом пташки (Щог., Поезії, 1958, 421); Коли ж трактори наближалися - жайворонячий щебет танув у голосній мові працьовитих машин (Ю. Янов., II, 1954, 129); Ластівки літали понад самою землею мовчки, без щебету (Тют., Вир, 1964, 197); З приміщення польового табору тим часом, перегукуючись із щебетом солов'їв, линуть звуки акордеона (Грим., Незакінч. роман, 1962, 207).
2. перен. Швидка, жвава мова (перев. жінок і дітей). Сутінки ллються проти ночі; Женці прибрались за пори, Спинились щебети жіночі, І плач, і регіт дітвори (Граб., І, 1959, 448); Біс його знає, що криється в цих великих очах: чи селянський сум за землею, чи за дитячим щебетом, який і досі сниться колишньому вчителеві сільської школи (Стельмах, II, 1962, 52).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | щебет | щебети |
Родовий | щебету | щебетів |
Давальний | щебетові, щебету | щебетам |
Знахідний | щебет | щебети |
Орудний | щебетом | щебетами |
Місцевий | на/у щебеті | на/у щебетах |
Кличний | щебете | щебети |