юродивий
ЮРОДИВИЙ, а, е. 1. Психічно хворий; божевільний. Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну (Шевч., І, 1963, 329); - Добре,- сказав старий,- я бачу, що з тобою нічого не зробиш, ти якийсь святий чи, може, трохи юродивий (Собко, Срібний корабель, 1961, 119); // у знач. ім. юродивий, вого, ч.; юродива, вої, ж. Психічно хвора, божевільна людина. Загледівши Мурашка, юродивий впився в нього злим, розпаленим поглядом (Гончар, Таврія, 1952, 282).
2. у знач. ім. юродивий, вого, ч.; юродива, вої, ж. У марновірних, релігійних людей - жебрак, божевільний, що має дар віщуна. По один бік диякона стояв.. юродивий, спустивши з одного плеча червону хламиду (Н.-Лев., III, 1956, 24).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | юродивий | юродива | юродиве | юродиві |
Родовий | юродивого | юродивої | юродивого | юродивих |
Давальний | юродивому | юродивій | юродивому | юродивим |
Знахідний | юродивий, юродивого | юродиву | юродиве | юродиві, юродивих |
Орудний | юродивим | юродивою | юродивим | юродивими |
Місцевий | на/у юродивому, юродивім | на/у юродивій | на/у юродивому, юродивім | на/у юродивих |