істинний
ІСТИННИЙ, а, е. 1. Який відповідає істині (у 1, 3 знач.); правильний, правдивий. Два протилежні судження не можуть бути разом істинними, але вони обидва можуть бути хибними (Логіка, 1953, 67).
2. Дійсний, справжній, непідроблений.- Я вам розкажу саму істинну правду (Кв.-Осн., II, 1956, 308); Коли минає час, усе дрібне стає дрібнішим і непомітнішим, а те, що було істинним і величним, на відстані вимальовується ще величніше і яскравіше (Гур., Наша молодість, 1949, 234).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | істинний | істинна | істинне | істинні |
Родовий | істинного | істинної | істинного | істинних |
Давальний | істинному | істинній | істинному | істинним |
Знахідний | істинний, істинного | істинну | істинне | істинні, істинних |
Орудний | істинним | істинною | істинним | істинними |
Місцевий | на/у істинному, істиннім | на/у істинній | на/у істинному, істиннім | на/у істинних |