бранка
БРАНКА, и, ж. 1. нар.-поет. Жін. до бранець. [Панас:] Заберемо бранок з татарських базарів (Н.-Лев., II, 1956, 442); Стоять з гарему звалища сумні, Садок і башта; тут в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували (Л. Укр., І, 1951, 71); - Чуєш, Ваня, дома я! Вже не бранка, не сірома. Вірна подруга твоя (Воскр., З перцем!, 1957, 43).
2. тільки одн., діал. Рекрутський набір. - Е, ні, пане. То не така бранка. То перед війною бранка, така, що лише кривого та сліпого пустять (Фр., VII, 1951, 302).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бранка | бранки |
Родовий | бранки | бранок |
Давальний | бранці | бранкам |
Знахідний | бранку | бранки, бранок |
Орудний | бранкою | бранками |
Місцевий | на/у бранці | на/у бранках |
Кличний | бранко | бранки |