ВДІЛ (УДІЛ), присл., діал. Униз. Хитаючися і незважаючи на стежку перед собою, пішов Довбущук вділ (Фр., VIII, 1952, 118); Дехто поривається скочити на арену - сусіди утримують; багато людей збігають по сходах уділ (Л. Укр., II, 1951, 530); Її руки звисали вділ (Коб., II, 1956, 244).