кочовики
КОЧОВИКИ, ів, мн. (одн. кочовик, а, ч.; кочовичка, и, ж. ), 1. Народ, плем'я, що кочує. В кінці XIII ст. великої могутності досяг князь Ногай, який об'єднав під своєю владою багато кочовиків (Іст. СРСР, І, 1956, 80); Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (Гончар, III, 1959, 272); // Про тварин, птахів і т. ін., які переходять або перелітають з одного пасовища, місця годівлі на інше. Звірі-кочовики; Птахи-кочовики; Комахи-кочовики.
2. перен., жарт. Про людей, які часто змінюють місце проживання, праці. - От нас, будівельників, часто називають кочовиками (Баш, Дніпр, зорі, 1953, 45).
кочовик
КОЧОВИК див. кочовики.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кочовик | кочовики |
Родовий | кочовика | кочовиків |
Давальний | кочовикові, кочовику | кочовикам |
Знахідний | кочовика | кочовиків |
Орудний | кочовиком | кочовиками |
Місцевий | на/у кочовику, кочовикові | на/у кочовиках |
Кличний | кочовику | кочовики |