коб
КОБ, КОБИ, діал. 1. спол. Якби, коли б (див. коли2 2). Ой коби я зозуленька, щоб я крильця мала, Я ж би тую Україну кругом облітала (Чуб., V, 1874, 5); Ой, пішла б я на музики, Коб дав батько п'ятака (Барв., Опов.., 1902, 445); - Коб знав, що за гості, знав би, як частувати (Коз., Зол. грамота, 1939, 78).
2. спол. Аби (у 1 знач.), тільки б. Коби зуби, то хліб буде (Сл. Гр.); За роботою діло не стало, коби здоров'я, а воно в останні дні взяло та й схибило трохи (Л. Укр., V, 1956, 423).
3. у знач. част. Коли б (див. коли1 4), хоч би. [Килина:] Коб ярмарок хутчій - куплю начиння (Л. Укр., III, 1952, 234); Коб швидше вже той Новий рік наставав! (Вишня, II, 1956, 37).
коба
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | коба | коби |
Родовий | коби | коб |
Давальний | кобі | кобам |
Знахідний | кобу | коби |
Орудний | кобою | кобами |
Місцевий | на/у кобі | на/у кобах |
Кличний | кобо | коби |