кома
КОМА1, и, ж., грам. Розділовий знак, що має форму гачка (,); уживається для відокремлення слів, словосполук і речень. Читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть... (Шевч., І, 1963, 333); В кінці рядків маємо логічну паузу, позначену знаками пунктуації (кома, крапка) (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 94).
КОМА2, и, ж., мед. Стан організму, що характеризується втратою свідомості з порушенням чутливості, розладом життєво важливих функцій - кровообігу й дихання. Кома виникає при тяжких отруєннях організму або при захворюваннях головного мозку (Заг. догляд за хворими, 1957, 184); Я чув, що при діабеті буває кома, але уявлення про неї мав дуже неясне (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 248).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кома | коми |
Родовий | коми | ком |
Давальний | комі | комам |
Знахідний | кому | коми |
Орудний | комою | комами |
Місцевий | на/у комі | на/у комах |
Кличний | комо | коми |
хто
ХТО, кого, кому, кого, ким, на кому, коло кого, займ. 1. пит. Означає питання: яка людина (істота)?- Ну? - грізно спитав городничий.- Ізловили,- пробелькотав Забіяка.- Кого? - Двох хлопців ізловили... (Мирний, І, 1954, 261); [Палажка:] У вікно хтось стукає. Чуєш? Піди подивися! [Шостак:] А й справді! Хто ж би це? (Мам., Тв., 1962, 473); [Костомаров:] А глянь, Данило, в чім там річ? [Мордовець (крізь шибку вдивляючись ):] Якийсь мужчина, а хто - не розберу (Тич., І, 1957, 309); - Стій! Хто йде!? - лунає з-за дерева різкий окрик (Стельмах, II, 1962, 28); Де ж ви, хлопці кучеряві? З ким топтати жовті трави, Коли вас нема? (Вирган. В розп. літа, 1959, 18); У хаті світиться запізно. Хто там не спить? Хто там живе? (Воронько, Тепло.., 1959, 61); // У риторичних питаннях і вигуках, які передбачають у відповіді «всякий, кожен». Ну хто не скаже вам хоч дещо На тему - про сварливу тещу? (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 156); Хто тільки не пробував рух пісків цих зупинити, але нічого не виходило, бо садили не те, або не так, або не тоді... (Гончар, Бригантина, 1973, 86);// У риторичних питаннях і вигуках, які передбачають негативну відповідь: ніхто, нікого, нікому і т. ін. Кого ж їй любити? ні батька, ні неньки; Одна, як та пташка в далекім краю (Шевч., І, 1963, 4); Молдувани обурились. Хто має право рубати їх виноградники? (Коцюб., І, 1955, 194); Ото була історія! Наш пан господар ходили на масницю - у маскарад! Хто б сподівався? (Л. Укр., V, 1956, 225).
◇ Ким бути (працювати) - мати яку професію, посаду. [Марія:] На війні був? [Ганна:] Бився довго. [Марія:] Ким був? [Ганна:] Капітаном (Довж., І, 1958, 349); - Ким тільки не доводилось йому працювати! І на махорковій фабриці, в конторі, і в земстві... (Головко, II, 1957, 442); Кому сказано (кажу) - уживається як погрозливе повторення якогось наказу. - Вставай! Кому сказано! (Гончар, III, 1959, 311): [Олімпіада Іванівна:] Не треба, не треба вашої музики, тільки сього бракує! Ну, гетьте, кому я кажу? (Л. Укр., II, 1951, 20); Хто б подумав; Хто б міг подумати див. подумати; Хто кого - про боротьбу до цілковитої перемоги однієї з супротивних сторін. - Сиджу я ото ніч, сиджу й другу, і третю сиджу, і четверту, і п'яту - нема іродового сина. Кріпкий, канальський!.. Ну це вже таке діло - хто кого (Хотк.. І, 1966, 85); Хто такий (така, такі)? - що за людина (істота)? А хто такий У чорній киреї Через базар переходить? (Шевч., І, 1963, 136); - Так. - Щорс оглянув лави полонених суворим гнівним поглядом. -Звідки? Хто такі будете?.. Хто ви, я вас питаю?! (Довж., І, 1958, 161); Хто там? - звичайно питають, коли чують стук у двері. Тим часом Ломицький вдруге постукав у двері вже міцніше й дужче..- Хто там? - спитала Каралаєва (Н.-Лев-, VI, 1966, 51); Тимко постукав у двері, за якими спали командири.- Хто там? - Це я, Вихор (Тют., Вир, 1964, 355); Хто ти (він і т. ін. ) кому - в яких родинних стосунках ти (він і т. ін. ) перебуваєш (перебуває) з ким-небудь.- А ти хто йому, дівча? - матір запитала.- Я сестрою його звусь... (Нагн., На полі битви, 1974, 70); - Наречений він там їй чи хто, а тільки щосуботи можна бачити його мотоцикл під муром біля прохідної (Гончар, Бригантина, 1973, 74); Хто ти (він і т. ін. ) [такий, така, таке]? - питають для уточнення особи, професії, родинних стосунків і т. ін. - А хто ти такий?- питає в мене бабуся.- Я Василь, - кажу я до баби,- обороніть мене од собак (Н.-Лев., VI, 1966, 98); - Ти хто? - запитали угорця.- Капіталіст чи комерсант? (Гончар, 111, 1959, 227); - Чужоземко молодая, хто ти? - Одгадай (Рильський, І, 1960, 188).
2. відносний. Уживається в ролі сполучного слова (також із співвідносними словами той, то в головному реченні); людина (істота), яка... Хто людям добра бажає, той і собі має (Укр.. присл.., 1963, 162); Під шляхтичами од натовпу провалився міст на Случі. І багато панів шубовснуло шкереберть у воду й потонуло в Случі. Хто виліз з води, тікав далі (Н.-Лев., VII, 1966, 256); Земля для того, хто коло неї ходить... (Коцюб., І, 1955, 111); Та й не питай, чому навік душею Я розлюбив веселість і любов. І жодної не назову своєю: Хто раз кохав, не покохає знов (Зеров, Вибр., 1966, 390); Слава тому, хто в бою за Вітчизну твердо тримає окрилений стяг, хто відбиває навалу залізну там, на фронтах (Сос., II, 1958, 234); - Слухайте і розкажіть про цю дружбу, хто живий зостанеться, дітям і онукам,- долітали слова Тараса (Довж., І, 1958, 259); - І навіть якби ти сказав, що не любиш, - пробач мені, я й тоді не повірила б... Бо то ж страшно. Бо хто розучився матір любити, то вже, вважай, пропащий (Гончар, Бригантина, 1973, 9); // Уживається на означення особи, про яку йдеться в головному реченні. Люди, хто знав, мовчать та примічають (Кв.-Осн., II, 1956, 122); Було тільки сонця краєчок засвітить, уже й бряк, і дзвяк по селу, рух, стук - живий люд! А тут, хто й стрінеться - понурий, неговіркий (Вовчок, І, 1955, 27); Благословен, хто вигадав маяк, Цей промінь, що спалахує над морем! (Рильський, III, 1961, 301); - А ось і про нас,- сказав Давид,- пишуть у газеті, щоб не ми тільки знали, а всі, хто читає, вся Україна (Головко, II, 1957, 133); - Хай милує бог кожного, хто надовго оселиться в цьому клятому місці (Смолич, І, 1958, 48).
Кому що, а тобі (йому і т. ін. )... див. що1.
3. Уживається іа вказівним або видільним значенням (також з частками он, ось, от); який, той, цей. Хто, кажуть, до кого, - ми до тебе, Грицько! З суплікою прийшли (Г.-Арт., Байки.., 1958, 56). Осідлані коні, вороні готові. Куди-то поїдуть? кого повезуть? Он кого, дивіться (Шевч., І, 1951, 100); Коло криниці.. рідко хто вважав на поважного, тихого хлопчика (Вовчок, І, 1955, 295); - Де ж Жан? Покличте Жана...- звернувся до всіх і ні до кого зокрема Аркадій Петрович (Коцюб., II, 1955, 385); Ні в кого й думки не було сісти за роботу (Н.-Лев., VII, 1966, 199); Мати веселиться дітьми. Як сказано: в кого сім - тому доля всім! (Горд., II, 1959, 26); Вони [брати] чомусь називають Левка найстаршим, хоча батьки їхні і повитуха в перший же день переплутали, хто за ким родився (Стельмах, I, 1962, 53); А те, що Оксана Кульбачка посадила, -росте, дай бог! Ось у кого нам треба вчитись... (Гончар, Бригантина, 1973, 78); // Про одного з багатьох. Коли отець наш милосердний кого з нас покличе, проводжай з жалем, та без укору (Кв.-Осн., II, 1956, 23); Ахейці нерішучо розступаються перед нею, але не відштовхують, коли вона чіпляється за кого з них, намагаючись заховатись під його щитом (Л. Укр., II, 1951, 326); // розм. Те саме, що дехто. Селяни стиха гомоніли проміж себе, хто дрімав (Головко, II, 1957, 39).
Багато хто (кого, кому і т. ін. ) див. багато; Мало хто (кого, кому і т. ін. ) див. мало; Не хто інший, як... див. інший; Невідомо хто див. невідомо; Невідь хто див. невідь; Та вже [ж] не хто - не інший, саме той, про якого йшла мова. - Сам каже. Сам. Бачили? бачили? Червонопикий та сердитий який.- Хто сам? - Та вже не хто - Колісник (Мирний, III, 1954, 287); [Паранька:] Чуєте, тату, он Пантелей Іванович щось хоче вам сказати. [Півень:] Гусак? [Паранька:] Та вже ж не хто (Мик., І, 1957, 40); Хто, як не...- саме той, про якого йде мова. Хто, як не Багіров, викрав у Трансільванії в німців кухню з недовареною кашею і прогуркотів з нею серед ночі через усю нейтральну смугу? (Гончар, III, 1959, 188).
4. Уживається з розділовим значенням - при зіставленні двох або кількох речень: одна (людина) - друга (людина), ті - інші (про людей, істот). Троянці, як чорти, озлились. Рутульців били наповал.. Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався, Хто бив, хто різав, хто колов (Котл., І, 1952, 236); Та як ушкварили - ой, лишенько моє! Хто в ліс, мовляли, хто по дрова, Аж на ввесь гай луна гуде! (Гл., Вибр., 1957, 132); [Єпископ:] Хто такії ми, щоб волю божу одміняти мали, кому рабом, кому з нас вільним бути? (Л. Укр., II, 1951, 232); Кипить робота. Хто на драбинах, приставлених до розкішних черешневих веж, а декотрі воліють і без драбини обходитись (Гончар, Бригантина, 1973, 145); // Уживається для виділення якої-небудь особи, істоти з ряду подібних; у сполученнях: хто-хто, а...; кого-кого, а...; кому-кому, а... і т. ін. Чи й вигадати іграшку яку, чи повести куди - уже хто-хто, а Карпо і дідька не злякається, поведе (Мирний, І, 1954, 244); Кому-кому, а куцому зась (Укр.. присл.., 1963, 353): - Пистино Іванівно! - тихо сказав він.- Кому-кому, а вам - гріх! Ви вірите, що брешуть люди? (Мирний, III, 1954, 160); - Хто б, хто гарчав, А ти б мовчав,- Одрізала йому Хмелина (Гл., Вибр., 1951, 144); Хто вже хто, а він добре розуміється на такій тонкій справі, як фотопортрет (Перв., Дикий мед, 1963, 373).
◇ Хто де; Де хто - в різних місцях. По вечері гості примощуються, де кому вигідніше (Коцюб., І, 1955, 173); Хто куди [бачив] - у різні місця; врізнобіч. Батько грає, і Юрі здається, що він пливе на тих звуках.. Потім звуки враз пурхають, немов зграйка горобців, і з цвірінчанням розсипаються, хто куди (Смолич, II, 1958, 14); На хуторянських волів теж марні надії: тільки-но стемніло, голоногі погоничі розбіглися хто куди (Гончар, III, 1959, 224); Хлопці поховалися в кущі й відстрілювалися деякий час, але коли свист отамана дозволив утечу, всі порскнули - хто куди бачив (Хотк., Довбуш, 1965, 361); Хто що - один те, другий інше; Хто як - той так, інші інакше. Де його [жіночого майстра] тут дістати у Ковалівці, коли навіть чоловіки самі підстригають один одного. Хто машинкою, а хто й просто ножицями. А дітей стрижуть хто як уміє (Кучер, Трудна любов, 1960, 279).
5. Уживається із значенням неозначеності хто-небудь, яка-небудь людина, істота; хтось. От вони й стали розпитувать людей, чи нема у кого якої роботи (Стор., І, 1957, 48); Його неначе хто руками здушив за горло і не давав дихати (Н.-Лев., VII, 1966, 211); - Ти - Чепіга, а не Чіпка,- крикне хто з середини - і вскубне Чіпку... (Мирний, І, 1949, 142); - А я знаєте, як-єм це слово почула, то так, якби мене хто довбнею по голові вгатив (Март , Тв., 1954, 71); Як впаду і скажу, що не маю снаги,- Чи хто буде мене рятувати, Як почнуть кепкувать з мене злі вороги - Чи хто буде і з них кепкувати? (Рильський, І., 1960, 110); // У реченні, яке виражає питання. «Чи то ж є хто зараз там?» - неспокійно думав Бондаренко, піднімаючись сходами на другий поверх (Головко, II, 1957, 462); - То чого ж ти все-таки втік? Покривдив хто чи сумно стало? (Гончар, Бригантина, 1973, 80); - А він тоді й питає: - Може, хто добавки хоче? (Тют., Вир, 1964, 337); // У складі деяких сполучень: байдуже яка людина, будь-яка з можливих. Благослови господь: се хоч кому пара (Барв., Опов.., 1902, 104); Не знати хто, як і звідки дістав такі вісті - нібито в місті щось страшне діється зараз, такий бій (Головко, II, 1957, 334).
◇ Бог (біс, дідько, чорт і т. ін. ) знає хто - невідомо хто; Хоч кого - будь-яку людину; усякого, кожного. - Нічого не скажеш,- крутив головою Мусій,- біда хоч кого навчить на скрипку грати... А я й не думав, що ти такий молодець, Катерино (Перв., Материн.. хліб, 1960, 137); Хто б там не був див. бути; Хто завгодно див. завгодно; Хто [його] знає див. зпати.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | хто | |||
Родовий | кого | |||
Давальний | кому | |||
Знахідний | кого | |||
Орудний | ким | |||
Місцевий | на/у кому, кім |