манір
МАНІР, неру, ч., розм. Спосіб дії. Оглянувшись, він побачив, що з гори вільним поковзом мчить лижа, за нею котиться людина, а за людиною, таким самим манерам, друга лижа (Трубл., Лахтак, 1953, 149).
@ На манір чий - на зразок когось, чогось; так, як хтось, щось. Мартин засвистів на манір маленької пташки волосянки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 192); На який манір; За яким манером - за якимось зразком. Зачіску вона носила майже на хлоп'ячий манір (Гур., Друзі.., 1959, 30); Комісар тоді висунув голову та як лайнеться за німецьким манером (Ю. Янов., І, 1954, 56).