балачка
БАЛАЧКА, и, ж. 1. Те саме, що розмова. І прийшли вони до мене З серцем щирим для балачки (Сам., І, 1958, 180); В сусідньому купе були чутні балачки (Панч, II, 1956, 272); // рідше. Пуста, беззмістовна балаканина. Осла взнаєш по вухах, ведмедя - по кігтях, а дурня по балачках (Укр.. присл.., 1955, 254); - Досить балачок. Треба діло робити. Час не стоїть (Головко, II, 1957, 465).
Балачки розводити - вести пусту розмову. - Виймай, виймай.., - засміявся і Прохор, - ставляй її [пляшку] сюди. Чого було й розводить балачки? (Мик., II, 1957, 92).
2. тільки одн., розм., заст. Говірка, діалект. [Гнат:] Знайомий голос і балачка чисто запорозька. Хто ти? (К.-Карий, II, 1960, 287); [Прокуратор:] Був іонійський діалект, аттічний, ще не знаю там який, - що не письменник, то й балачка інша, - але гартованої міцно мови.. не мали греки зроду (Л. Укр., III, 1952, 450).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | балачка | балачки |
Родовий | балачки | балачок |
Давальний | балачці | балачкам |
Знахідний | балачку | балачки |
Орудний | балачкою | балачками |
Місцевий | на/у балачці | на/у балачках |
Кличний | балачко | балачки |