безкраїй
БЕЗКРАЇЙ, я, є. 1. Який не має видимих меж; безмежний, безконечний. Горе нам! Невольникам і сиротам, В степу безкраїм за Уралом (Шевч., II, 1953, 40); А за Дніпром очі тонуть в безкраїй далечі (Н.-Лев., II, 1956, 384); Широка й безкрая долина зачорніла поміж пологими горами (Коцюб., І, 1955, 240); Вітчизна вся безкрая Підводиться, зростає, розцвітає (Дор., Єдність, 1950, 106); Широку долину заповнювала безкрая вода (Ю. Янов., II, 1954, 91); // Нічим не обмежений. Наче сп'янілий від нових безкраїх можливостей, Вася хотів швидше усе побачити (Гончар, І, 1954, 169).
2. перен. Надзвичайно сильний, глибокий (про почуття). Мені те кохання безкрає Розшарпало серце давно (Л. Укр., IV, 1954, 101); Як передать журбу безкраю, що закувала серце в лід! (Сос., Вибр., 1941, 270); Спасибі народу за щастя безкрає. За радість учитись, трудитись і жить!.. (Бичко, Вогнище, 1959, 11).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | безкраїй | безкрая | безкрає | безкраї |
Родовий | безкрайого | безкрайої | безкрайого | безкраїх |
Давальний | безкрайому | безкраїй | безкрайому | безкраїм |
Знахідний | безкраїй, безкрайого | безкраю | безкрає | безкраї, безкраїх |
Орудний | безкраїм | безкрайою | безкраїм | безкраїми |
Місцевий | на/у безкрайому, безкраїм | на/у безкраїй | на/у безкрайому, безкраїм | на/у безкраїх |