безталанний
БЕЗТАЛАННИЙ, а, е. 1. Який не мав талану, щастя; нещасний. А я бідний, безталанний. Без пари, без хати, Не досталось мені в світі Весело співати (Пісні та романси.., II, 1956, 24); В поезіях молодого Шевченка бачимо правдиве відтворення думок і почуттів народу, пригноблених, безталанних людей (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 52); // у знач. ім, безталанний, ного, ч. ; безталанна, ної, ж. Той, хто не має талану, щастя. Деякі образи сих безталанних не покидали мене.. цілу ніч (Л. Укр., III, 1952, 578); // Який не приносить радості; сповнений горя, нещастя, її міцна душа задавила в собі всі сльози, та не задавила свого безталанного кохання (Н.-Лев., II, 1956, 239); - Поки співаєш [зозуле] на калині. То й весело мені, і забуваю я Свою недоленьку, життя своє погане Та безталанне... (Гл., Вибр., 1951, 24); * Образно. О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. Люблю, як щиру, вірну дружину. Як безталанную свою Вкраїну! (Шевч., II, 1963, 50).
2. рідко. Те саме, що бездарний. А що, коли його проект поряд з іншими проектами славетних майстрів скульптури буде блідим, нікчемним, безталанним? (Донч., І, 1956, 502).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | безталанний | безталанна | безталанне | безталанні |
Родовий | безталанного | безталанної | безталанного | безталанних |
Давальний | безталанному | безталанній | безталанному | безталанним |
Знахідний | безталанний, безталанного | безталанну | безталанне | безталанні, безталанних |
Орудний | безталанним | безталанною | безталанним | безталанними |
Місцевий | на/у безталанному, безталаннім | на/у безталанній | на/у безталанному, безталаннім | на/у безталанних |