благовісний
БЛАГОВІСНИЙ, а, е. Який несе добрі вісті, віщує добро; радісний. Увесь світ став прислухатися до його [Т. Шевченка] мови, а на Вкраїні вірші його приймали, як благовіснея пророче слово (Мирний, V, 1955, 312); Мати слухала благовісну річ Паськову, вклонялася (Горд., II, 1959, 9); * Образно. Бернсові слова І досі ще в народній пісні Живуть, як правди річ жива. Як іскри гніву благовісні (Бажан, Роки, 1957, 209).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | благовісний | благовісна | благовісне | благовісні |
Родовий | благовісного | благовісної | благовісного | благовісних |
Давальний | благовісному | благовісній | благовісному | благовісним |
Знахідний | благовісний, благовісного | благовісну | благовісне | благовісні, благовісних |
Орудний | благовісним | благовісною | благовісним | благовісними |
Місцевий | на/у благовісному, благовіснім | на/у благовісній | на/у благовісному, благовіснім | на/у благовісних |