браво
БРАВО1. Присл. до бравий. Один Барило браво йшов, і втома його не брала (Стор., І, 1957, 389); Браво клацнувши каблуками, [Денис Блаженко] питається дозволу гвардії старшого лейтенанта звернутись до нього (Гончар, III, 1959, 85).
БРАВО2, виг. Уживається як вияв похвали, схвалення чого-небудь. Всі [звірі] схвалили річ лиса, гукнули "браво" (Укр.. казки, 1951, 61); Слухачі наділили співачок цілим забоєм ляскання в долошки, грюку ногами, криками "браво!" (Мирний, III, 1954, 272); - Браво, пане Броніслав, браво! - похвалив його чорнявий товариш (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 20).