бучний
БУЧНИЙ, а, е. 1. Розкішний, пишний. Жила вдова коло бучпого міста, де бучнії будинки висилися (Вовчок, Вибр., 1937, 253); Валабушиха.. не звеліла справляти сільського бучного весілля я музиками й танцями (Н.-Лев., III, 1956, 251); - До чого такий бучний похорон, з вінками, з промовами? (Коцюб., І, 1955, 168); Вітчизно! Краю мій! Велична і могутня Ти зустрічаєш знов бучний прихід весни (Дор., Єдність, 1950, 6); // Урочистий, піднесений (про мову, стиль). Бучний, бравурний стиль Рубенса мав своїм вихідним джерелом мистецтво XVII століття (Тич., III, 1957, 149).
2. Галасливий, гучний, шумливий. Перед чого [Грицька] очима виводила [думка] состави городського життя, бучного, шумливого, клопітливого (Мирний, І, 1949, 171); До танцю вітер грак, І свище, і луна... Гей-гей, як плига човник! Весела ніч, бучна! (Л. Укр., IV, 1954, 96); Страх подобалося [Яреськові] здіймати по хуторах бучну веремію (Гончар, Таврія, 1952, 21).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | бучний | бучна | бучне | бучні |
Родовий | бучного | бучної | бучного | бучних |
Давальний | бучному | бучній | бучному | бучним |
Знахідний | бучний, бучного | бучну | бучне | бучні, бучних |
Орудний | бучним | бучною | бучним | бучними |
Місцевий | на/у бучному, бучнім | на/у бучній | на/у бучному, бучнім | на/у бучних |