бучно
БУЧНО. Присл. до бучний. Гучно, бучно, - а п'яти мерзнуть (Укр.. присл.., 1955, 179); Колись ті бенкети цілими тижнями тяглися, широко та бучно справлялися (Мирний, III, 1954, 191); Бучно їх у шахти виряджали (Тер., Правда, 1952, 87); Бучно й рішуче ввалилися вони [старшини] до гродського суду (Тулуб, Людолови, І, 1957, 44); // у знач. присудк. сл. Поглядав я на улицю. Бучно було всюди (Рудан., Тв., 1956, 60).