білоручка
БІЛОРУЧКА, и, ч. і ж., розм. Той, хто цурається фізичної, чорної роботи; нероба. Хлопець назвався Максимом Чуприною. Високий, рослий, долоня широка, видно відразу, що не білоручка (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 152); // Не призвичаєна до фізичної праці людина; пестун, пестунка. [Олеся:] Я білоручка: ні панянка, ні мужичка, ні богу свічка, ні чорту кочерга (Кроп., II, 1958, 266); Катруся зросла білоручкою, мати не дозволяла їй і за холодну воду братись (Збан., Переджнив'я, 1955, 40).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | білоручка | білоручки |
Родовий | білоручки | білоручок |
Давальний | білоручці | білоручкам |
Знахідний | білоручку | білоручок |
Орудний | білоручкою | білоручками |
Місцевий | на/у білоручці | на/у білоручках |
Кличний | білоручко | білоручки |