верхів'я
ВЕРХІВ'Я, я, с. 1. Верхня найвища частина чого-небудь; верх (перев. дерева, гори). Зазолотились і верхів'я дерева (Кв.-Осн., II, 1956, 41); Вдалині здіймалися верхів'я гір (Трубл., III, 1956, 402).
2. чого, перен. Найвища точка розвитку, найвищий ступінь. [Валент:] Юрба плескала не тоді, як справді ставав ти на верхів'ї свого хисту, а як спускався до низин (Л. Укр., III, 1952, 290); Я переконаний, що твоє місце на верхів'ях слави (Мик., II, 1957, 52).
3. Верхня течія річки, а також місцевість, що прилягає до неї. Легкий вітерець прилітає десь із дніпрових верхів'їв (Собко, Стадіон, 1954, 345).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | верхів'я | верхів'я |
Родовий | верхів'я | верхів'їв |
Давальний | верхів'ю | верхів'ям |
Знахідний | верхів'я | верхів'я |
Орудний | верхів'ям | верхів'ями |
Місцевий | на/у верхів'ї | на/у верхів'ях |
Кличний | верхів'я | верхів'я |