викрикувати
ВИКРИКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИКРИКНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка. Дуже голосно вимовляти, вигукувати що-небудь або раз у раз уривчасто кричати. Там, серед одного двору, стояла молодиця ще з заспаним лицем, нерозчісаною головою і голосно викрикувала на всю околицю: тю-тю, курочки, тю-тю-тю-тьу! (Мирний, І, 1954, 236); Як почне пані обмирати та стогнати, та в крик викрикувати (Вовчок, I, 1955, 127); Отой Антін, що онде п'яний викрикує на толоці, був все якийсь нещасливий (Стеф., І, 1949, 13); Помітивши над собою Яреська, раптом викрикнув [Старков] з силою: - Бери коня! Рятуйсь! (Гончар, Таврія.., 1957, 612).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | викрикую | викрикуємо |
2 особа | викрикуєш | викрикуєте |
3 особа | викрикує | викрикують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | викрикуватиму | викрикуватимемо |
2 особа | викрикуватимеш | викрикуватимете |
3 особа | викрикуватиме | викрикуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | викрикував | викрикували |
Жіночий рід | викрикувала | |
Середній рід | викрикувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | викрикуймо | |
2 особа | викрикуй | викрикуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | викрикуючи | |
Минулий час | викрикувавши |