вимолювати
ВИМОЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИМОЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Дуже або принижено благаючи, випрошувати, домагатися чого-небудь. Та й хліба свого ніколи не вистачає. Щороку батьки позичають в Сироватки, вимолюють по пуду, по півпуда (М. Ол., Чуєш.., 1959, 34); І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка (Шевч., І, 1951, 239); [Любовицька:] Верніть його зараз, я кинусь перед ним на коліна, я вимолю в нього прощення (Коч., II, 1956, 396); // заст. Молячись, випрошувати що-небудь. Жінка, провівши його очима до воріт, опускається на коліна перед божою матір'ю, яка ледь-ледь поблискує срібними шатами. В своєї захисниці Василина вимолює долю (Стельмах, І, 1962, 587); [Маруся:] Я плакала, богу молилася. [Василь:] Ну, та й що вимолила? (Мирний, V, 1955, 113).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вимолюю | вимолюємо |
2 особа | вимолюєш | вимолюєте |
3 особа | вимолює | вимолюють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вимолюватиму | вимолюватимемо |
2 особа | вимолюватимеш | вимолюватимете |
3 особа | вимолюватиме | вимолюватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | вимолював | вимолювали |
Жіночий рід | вимолювала | |
Середній рід | вимолювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вимолюймо | |
2 особа | вимолюй | вимолюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | вимолюючи | |
Минулий час | вимолювавши |