влучати
ВЛУЧАТИ (УЛУЧАТИ), аю, аєш, недок., ВЛУЧИТИ (УЛУЧИТИ), чу, чиш, док. 1. у кого - що. Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати. З паничем було цілісінький день граємось по клунях, - у м'яча побиваємось: я тікаю, а панич улуча (Стор., І, 1957, 105); Тимофій Заброда з кущів ловко влучав короткими кілками, якими притикали коноплі, у верхівців (Горд., І, 1959, 258); Радюкові здалось, що хтось вистрелив і влучив йому в самісіньку голову (Н.-Лев., І, 1956, 558); В есмінець влучила ворожа торпеда (Кучер, Чорноморці, 1956, 57); * Образно. Силу рукам дай, щоб пута ламати. Ясність думкам - в серце кривди влучать (Фр., X, 1954, 12); // розм. Бити когось чим-небудь; ударяти. Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу (Фр., IV, 1950, 62).
@ [І] в ступі не влучити кого - про людину, яку не можна піймати на брехні, на якомусь учинку. - Мама сказали, що ти крутійка, і що тебе сам чорт у ступі не влучить (Коп., Сусіди, 1955, 40); Не раз уже й Хома терпів через плутощі шуряка.. Він тобі з піску мотузку суче, а ти його в ступі не влучиш (Грим., Незакінч. роман, 1962, 25).
2. тільки док., перен. Вибрати найбільш удалий, влучний момент для здійснення чогось. [Старшина:] Чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (К.-Карий, І, 1960, 44); Роман все ж таки улучить час, коли вона заворониться, і вскочить у хату (Вас., I, 1959, 59); Баржак, влучивши момент, вихопивсь на край ганку (Гончар, Таврія.., 1957, 310).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | влучаю | влучаємо |
2 особа | влучаєш | влучаєте |
3 особа | влучає | влучають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | влучатиму | влучатимемо |
2 особа | влучатимеш | влучатимете |
3 особа | влучатиме | влучатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | влучав | влучали |
Жіночий рід | влучала | |
Середній рід | влучало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | влучаймо | |
2 особа | влучай | влучайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | влучаючи | |
Минулий час | влучавши |