вороток
ВОРОТОК, тка, ч. Планка з двома ручками для обертання й підтримування різальних ручних інструментів (розверток, свердел і т. ін.). При ручному розвірчуванні розвертка приводиться в дію з допомогою воротка (Практ. з машинозн., 1957, 74); І все мені завод невпинно цокотить, і вороток скрипить (Сос., II, 1947, 5).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вороток | воротки |
Родовий | воротка | воротків |
Давальний | вороткові, воротку | вороткам |
Знахідний | вороток | воротки |
Орудний | воротком | воротками |
Місцевий | на/у воротку | на/у воротках |
Кличний | воротку | воротки |