вухналь
ВУХНАЛЬ (рідко УХНАЛЬ), я, ч. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підісок до осі. - Ти [коню] босий, некований! Уяви собі, вухналя нема! (Вишня, II, 1956, 58); Льоша зазирнув у ящик з цвяхами: - Ого! Всіх розмірів! Що? Та тут навіть вухналь є! - Він засміявся. - Вухналем же коней кують! (Мокр., Острів.., 1961, 32).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вухналь | вухналі |
Родовий | вухналя | вухналів |
Давальний | вухналеві, вухналю | вухналям |
Знахідний | вухналь | вухналі |
Орудний | вухналем | вухналями |
Місцевий | на/у вухналі | на/у вухналях |
Кличний | вухналю | вухналі |