відданиця
ВІДДАНИЦЯ, і, ж., розм. Дівчина шлюбного віку; дівчина на порі. П'ять літ - як з батога тряснув, пролетять, та чоловіка й не пізнаєш: дівчина з десятилітньої дитини стає відданицею (Свидн., Люборацькі, 1955, 93); Сусанна, багата відданиця, молоденька і роду чесного - за ним пішла (Л. Укр., III, 1952, 139); Що не кажіть: "дівка" росте в мене! Треба батькові посаг для відданиці старати, аякже! (Вільде, Винен.., 1959, 4).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відданиця | відданиці |
Родовий | відданиці | відданиць |
Давальний | відданиці | відданицям |
Знахідний | відданицю | відданиць |
Орудний | відданицею | відданицями |
Місцевий | на/у відданиці | на/у відданицях |
Кличний | відданице | відданиці |