відтятий
ВІДТЯТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відтяти 1. Дивлюся, в могилі усе козаки: Який безголовий, який без руки. А хто по коліна неначе одтятий (Шевч., II, 1953, 232); // у знач. прикм. Потім Свириденко розв'язав голову і показав возному відтяте вухо (Тулуб, Людолови, І, 1957, 44); // відтято, безос. присудк. сл. Обидві ноги йому відтято (Смолич, Мир.., 1958, 177).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | відтятий | відтята | відтяте | відтяті |
Родовий | відтятого | відтятої | відтятого | відтятих |
Давальний | відтятому | відтятій | відтятому | відтятим |
Знахідний | відтятий, відтятого | відтяту | відтяте | відтяті, відтятих |
Орудний | відтятим | відтятою | відтятим | відтятими |
Місцевий | на/у відтятому, відтятім | на/у відтятій | на/у відтятому, відтятім | на/у відтятих |