вінчаний
ВІНЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вінчати 1, 2, 4, 5. Вінчані мережаними карнизами колони.. вражали око (Юхвід, Оля, 1959, 222); [Сінон:] Понад Стіксом каламутним, понад Летою важкою Ходять лаврами вінчані тіні (Л. Укр., II, 1951, 318); [Старшина:] Та що ти мені з Параскою лізеш у вічі? Хіба я з нею вінчаний, чи як? (К.-Карий, І, 1960, 39); // у знач. прикм. Серед неправди і лукавства Царюють вінчані кати (Черн., Поезії, 1959, 116).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вінчаний | вінчана | вінчане | вінчані |
Родовий | вінчаного | вінчаної | вінчаного | вінчаних |
Давальний | вінчаному | вінчаній | вінчаному | вінчаним |
Знахідний | вінчаний, вінчаного | вінчану | вінчане | вінчані, вінчаних |
Орудний | вінчаним | вінчаною | вінчаним | вінчаними |
Місцевий | на/у вінчаному, вінчанім | на/у вінчаній | на/у вінчаному, вінчанім | на/у вінчаних |