вітка
ВІТКА, и, ж. 1. Зменш. до віта. Загинув ти, - взяла своє недоля, - Мов одірвалась вітка від гіллі (Граб., І, 1959, 144); Давно спарувались, як птиці гоже. Пір'я назносять, кладуть між віток (Мал., І, 1956, 279).
2. Залізнична колія, відгалужена від основної колії. Тут проходила вітка, що сполучала саксаганську лінію через Карнаватку з Довгинцевим (Коцюба, Перед грозою, 1958, 188); На.. залізничній вітці стоїть готовий до відправки ешелон (Рад. Укр., 1.І 1951, 1).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вітка | вітки |
Родовий | вітки | віток |
Давальний | вітці | віткам |
Знахідний | вітку | вітки |
Орудний | віткою | вітками |
Місцевий | на/у вітці | на/у вітках |
Кличний | вітко | вітки |